 |
з історії регіону та розвитку краєзнавства на Лисянщині |
- Перша науково-практична конференція "Історія Лисянщини та розвиток краєзнавства в краї"
- Всеукраїнська науково-практична конференція: "Лисянщина на рубежі тисячоліть: історія, сьогодення, перспективи розвитку. До 10-річчя незалежності України".
НАУКОВО-ПРАКТИЧНА КОНФЕРЕНЦІЯ
"ІСТОРIЯ ЛИСЯНЩИНИ ТА РОЗВИТОК КРАЄЗНАВСТВА В КРАЇ"
(4-5 вересня 1998 р.)
"ІСТОРIЯ ЛИСЯНЩИНИ ТА РОЗВИТОК КРАЄЗНАВСТВА В КРАЇ"
(4-5 вересня 1998 р.)
фото 1 | фото 2 | фото 3 | фото 4 | фото 5
З метою висвітлити історію Лисянки та краю, відзначити роль давнього українського міста в загальноукраїнській історії, звернути увагу громадськості на дослідницьку і виховну діяльність науково-освітніх і культурних закладів Лисянки, окремих науковців та краєзнавців, підсумувати результати досягнень краєзнавства Лисянського району Черкащини за останні роки і визначити завдання та перспективи його розвитку,
консолідувати краєзнавчі сили району і спрямувати їх дії в єдине русло, у містечку Лисянка Черкаської області 4-5 вересня 1998 року була проведена науково-практична конференція.
Конференція присвячена 405-річчю Лисянки з часу першої згадки у історичних джерелах та 30-річчю діяльності історичного музею в Лисянці. З ініціативи працівників Лисянського історичного райдержмузею та Лисянської районної ради, конференція відбулася в рамках заходів, присвячених 1000-літтю літописання і книжкової справи в Україні.
На конференцію прибули науковці з Києва, Черкас, Полтави, Корсунь-Шевченківського, місцеві краєзнавці, жителі селища.
Президія конференції: голова Лисянської райдержадміністрації В.Ф. Годований, селищний голова смт. Лисянка М.В. Пузир, доктор історичних наук, заступник головного редактора "Українського історичного" журналу В.М. Ричка, доктор історичних наук, завідувач кафедри історії Черкаського інженерно-технологічного інституту М.І. Бушин, заступник голови районної ради народних депутатів С.С. Дубовий, заступник голови райдержадміністрації М.Ф. Пампуха, заступник голови райдержадміністрації М.Г. Дзеціна, заступник начальника Черкаського управління культури В.О. Косюра, директор Черкаського обласного історико-краєзнавчого музею М.І. Кузмін, завідувач відділу культури Лисянської райдержадміністрації В.П. Костенко, завідувач відділу освіти Лисянської райдержадміністрації А.І. Бондаренко, директор Лисянського районного державного історичного музею В.С. Діженко, член спілки журналістів України, заступник головного редактора газети "Вісті" (м. Полтава) М.П. Лубко, старший науковий співробітник Лисянського історичного райдержмузею В.М. Щербатюк, директор Корсунь-Шевченківського історико-культурного заповідника П.Я. Степенькіна, директор Лисянського СПТУ № 32 В.І. Горбенко, вчитель історії Лисянської загальноосвітньої І-ІІІ ступенів школи А.Л. Дрозд, директор Погибляцького Народного історичного музею О.О. Вдовиченко, вчитель історії Почапинської загальноосвітньої І-ІІІ ступенів школи М.Т. Лаврега.
Науково-практичну конференцію урочисто відкрив селищний голова Лисянки М.В. Пузир. Зокрема, він сказав: "Шановні учасники конференції, гості, присутні! У 1998 році минає 405 років з часу першої згадки містечка Лисянка в історичних джерелах. Ця дата співпала з 30-річною діяльністю історичного музею у Лисянці, який перетворився за ці десятиліття з музейної кімнати на районний історико-краєзнавчий, а пізніше - державний музей. Саме цим визначним датам присвячено першу в історії Лисянки та району наукову конференцію, яку ми сьогодні проводимо.
Найдавніша згадка про Лисянку, відома на даний час, відноситься до 1593 року і зустрічається в описі "Ziemie ruskie. Ukraina" ("Землі руські. Україна") книги "Zrodla Dziejowe". ("Жьрудла джєйове", що у перекладі означає - Історичні джерела.) /Т. ХХІІ. - Warszawa, 1897./ польського історика та етнографа Олександра Яблоновського. Книга є поки що єдиним відомим джерелом, у якому це містечко згадується вперше.
Починаючи з VІІ ст. до нашої ери в Лисянському краї згадуються землеробські племена скіфів-орачів. Про це свідчить наявність скіфських курганів поблизу сіл Лисянка, Шубині Стави, Розкошівка, Мар`янівка, Бужанка, Дашуківка, Боярка, Федюківка, Виноград, Кам`яний Брід, Вотилівка, Почапинці та ін. А поблизу с. Дубина їх кількість сягає близько 40. Поблизу с. Журжинці знаходиться скіфське городище. Окремі історики вважають, що ці землеробські племена були корінними мешканцями краю, предками слов`ян, які, напевне, взяли собі назву "скіфи" від кочовиків, котрі їх підкорили.
У VІІ ст. на правому березі Дніпра зосередилися східні слов`яни. Згодом вони налічували близько 14 великих племінних союзів, одним з яких були поляни, які, за доводами академіка Б.О. Рибакова, взяли ім`я одного з племен рос або рус. Можна припустити, що територія сучасного Лисянського району підпадала під вплив полян, адже вони мешкали в басейні ріки Рось. Першим князем цього могутнього союзу літописець Нестор називає Кия. З часом з цих племінних союзів утворилась могутня українська держава Київська Русь. Правдоподібно, що південнішими кордонами цієї держави в певні історичні моменти були течія р. Гнилий Тікич і вододіл між ріками Вись та Тясьмин. Залишки городища біля селища Лисянка - свідчення поселень на території краю в період Київської Русі.
Про постійний захист південних рубежів Київської держави свідчать Змійові вали, які відігравали роль укріплень від ворогів. Вони збереглися на території Лисянщини біля села Журжинці. Добре захищені заплави річок, непрохідні болота, пагорбиста місцевість стали сприятливими умовами у підтриманні та організації опору місцевого люду і в роки татаро-монгольської навали.
Звідкіля пішла назва "Лисянка"? В багатотомній історії міст і сіл України вказується, що назва пішла від гори Лисої та річки Лиски, але на думку сучасних науковців та краєзнавців це припущення безпідставне, бо воно не грунтується на архівних матеріалах чи наукових дослідженнях. Згідно з новознайденими архівними матеріалами, які відшукали науковці Лисянського історичного музею, зокрема, старший науковий співробітник В.М. Щербатюк, відомо, що у Лисянці в далекі часи протікали ріки: велика з назвою Гнилий Тікич і дві менші - з назвами Зубря та Лисянка. Тому працівники Лисянського музею не виключають можливості, що поселення дістало назву від одноіменної річки, хоч могло бути і навпаки.
Нелегкий шлях пройшла Лисянка в ході історичного розвитку. На зміну одній політико-економічній ситуації в краї приходила інша. Так, тогочасна Лисянщина разом із сусідніми землями у зв`язку з татаро-монгольським нашестям у ХІІІ ст. занепала і обезлюдніла. Ситуація змінилася з поширенням впливу в цих краях Литви і утворенням Литовської Русі. Зокрема, у ХV ст., відповідно до історичних джерел, територія по течії Бугу, Синюхи, Гнилого Тікича, була вже захищена замками, які простягалися від Черкас і Канева на Дніпрі через Звенигород, Брацлав, Вінницю, Хмельник, Летичів, Межибож до побережжя Дністра. Тому, виникнення замку в Лисянці окремі краєзнавці намагаються віднести до початку або середини ХV ст.
З грамоти польського короля Сигизмунда ІІІ від 28 червня 1622 р. ми дізнаємось, що цим документом він жалував місту Лисянка Магдебургське право.
Лисянка - це давнє козацьке місто. Козацтво у нашому краї - явище національне і народне. Тут слід згадати ряд козацьких повстань, очолених Северином Наливайком, Тарасом Федоровичем (Трясилом) та іншими. Козаки-лисянці брали участь у визвольній війні другої половини ХVІІ ст. У 1651 та 1657 р. Лисянка на короткий час стала полковим містечком. Про цей факт свідчить власноручний запис на Євангелії Лисянського сотника Д.Якимовича.
Цікавий факт з історії козацького часу: у літописі Самовидця згадується Михайло Хмельницький як громадянин Лисянки. Окремі дослідники стверджують, що батько Богдана Михайло Венжик народився у м. Лисянка, або певний час проживав тут. Спочатку він служив при коронному гетьманові Жолкевському, був збирачем податків та обліковцем, а потім підстаростою... Таке становище дало йому в руки значні прибутки, і він зміг придбати собі хутір Суботів під Чигирином. За браком документальних джерел поки що неможливо довести, що саме Лисянка є місцем народження його сина Богдана Хмельницького.
Після смерті Богдана в Україні почався період Руїни. Між українською козацькою старшиною йшла боротьба за гетьманську булаву, а український народ страждав від військових дій польських, російських та турецьких армій, які намагалися загарбати якомога більше українських земель.
В цей період, 20 лютого (2 березня) 1666 р. гетьман Петро Дорошенко зібрав усіх старшин поблизу Лисянки. Джерела дають нам повідомлення про те, що під Лисянкою гетьманом було запропоновано вислати всіх поляків з України до Польщі.
У 1674 році після уманського бунту жителі Лисянки забили у себе брата Петра Дорошенка Григорія, який сховався тут після битви під Медвином. За іншими даними Григорій був тут заарештований і відправлений до Переяслава. За це Дорошенко віддав Лисянку на пограбунок татарам, але доля врятувала містечко від розорення: поблизу знаходились війська Лівобережного гетьмана та російські війська і татари не наважилися йти до Лисянки. Але, мабуть, Лисянка все ж була спалена, оскільки в історії відомий факт масового переселення жителів Лисянки наприкінці ХVІІ ст. на лівий берег Дніпра.
За наказом того самого Петра Дорошенка у Лисянці карбувалися польські монети Янком Гранковським, вірніше вироблялися фальшиві польські монети.
Під Лисянкою в 1711 р. здобув перемогу над військами, які підпорядковувалися російському царю Петрові І, послідовник Івана Мазепи Пилип Орлик - автор козацької української конституції.
Лисянка була в центрі гайдамацьких подій 1768 року. Історичні джерела свідчать, що Лисянський замок напередодні повстання був чотирикутним, по його кутах були розташовані башти. У кожній башті знаходилися гаківниці - гармати, підвішені на гаках. Замок був оточений високою огорожею. В самому замку перебував значний гарнізон, було достатньо боєприпасів.
У кінці ХVІІІ ст. в результаті поділів Польщі, вся Правобережна Україна була приєднана до Росії. Лисянка з 1797 року стала волосним містечком Звенигородського повіту Київської губернії. (З 1793 року входила до Брацлавського, а у 1795 році до Вознесенського намісництв.)
З книг наших науковців та краєзнавців М.П. Лубка та В.М. Щербатюка ви можете дізнатись про власників Лисянки та історію краю в ХІХ ст. Тому я не буду на цьому детально зупинятись.
Історія Лисянки початку ХХ ст. пов`язана з діяльністю Звенигородського козацького коша, який очолював уродженець Звенигородщини Юрій Тютюнник. Відоме в історії звенигородсько-таращанське повстання було підготовлене саме цими військовими силами, які піднялися на боротьбу з німецькими військами в 1918 р.
У 1923 році містечко Лисянка стало районним центром. Тут були засновані в 1925 р. два товариства спільного обробітку землі, а в 1928 р. - на їх базі створено колективні господарства "Нове будівництво", ім. Т.Г. Шевченка, "ІІІ Інтернаціонал". З січня 1932 р. стала виходити з друку районна газета "Ударник Лисянщини".
Не минули Лисянку та її округу голодомор 1932-1933 рр. та масові репресії кінця 1930-х рр. Тисячі людей були заморені голодом, розстріляні і вислані до таборів.
З 23 липня 1941 р. по 17 лютого 1944 р. містечко перебувало під окупацією німецько-фашистських військ. Районний центр краю був визволений частинами 6-ї гвардійської танкової армії та частинами 136-ї стрілецької дивізії 1-го Українського фронту в результаті успішно проведеної радянськими військами Корсунь-Шевченківської операції. До частин Радянської армії влилися й партизанські загони краю, які своїми військовими операціями наближали час визволення Лисянщини. Під час Корсунь-Шевченківської операції в містечку відбувся танковий бій, у ході якого Лисянка декілька разів переходила з рук у руки. За час окупації з Лисянки на примусову працю до Німеччини було вивезено 385 юнаків та дівчат.
У 1948-1950 рр. у Лисянці активно відбудовувались зруйновані війною приміщення. Були збудовані нові приміщення ясел, дитсадка, поліклініки. На початку 1963 р. артілі "Нове будівництво", імені Т.Г. Шевченка, "ІІІ інтернаціонал" об`єдналися в один колгосп імені В.І. Чапаєва.
За радянською статистикою, у 1959 р. населення Лисянки налічувало 4.9 тис. чоловік.
У 1963 році виконавчий комітет Черкаської обласної Ради народних депутатів рішенням № 388 від 29 липня "Про розширення в області сітки училищ механізації с/г" започаткував у Лисянці училище механізації.
На середину 60-х рр. кількість населення в містечку Лисянка вже становила 5,5 тис. чоловік.
У 1970-80-х рр. у Лисянці збудовані нові приміщення районного універмагу та районної лікарні.
На початку 1990-х років Лисянка активно приєдналася до загальноукраїнських політичних та суспільно-громадських процесів. Тут виникло і діє ряд політичних партій. Жителі Лисянки взяли активну участь у референдумі 1 грудня 1991 р., в якому більшість жителів проголосували за незалежність України, виборах президентів України 1991 та 1994 рр., у виборах 1994 та 1998 років народних депутатів до Верховної Ради України, у виборах депутатів до Черкаської обласної Ради, селищної ради 1990, 1994 та 1998 рр.
З матеріалів місцевої преси та експозиції районного державного музею ми можемо дізнатися про святкування взимку 1992 р. 400-річчя з часу першої згадки в історичних джерелах містечка Лисянка, про відвідання Лисянки представниками мерії, жителями м. Анока (США). 9 серпня 1994 року вони відвідали Лисянку і в молитовному будинку на вулиці Котовського відкрили табір для місцевих дітей.
Влітку 1996 р. до районного центру було підведено природний газ, а в грудні 1996 р. - відкрито відроджений історичний музей, якому в 1992 р. надано статус державного.
Отже, як бачимо, історія ще раз доводить, що ми, українці, - народ, який має великий духовний потенціал, велику незбориму силу, волю до самозбереження і процвітання. І в цей нелегкий для українського народу час, в період розбудови вільної держави ми повинні потужними об`єднавчими зусиллями, спираючись на історичний досвід, враховуючи ментальність нашого народу, національні традиції, згуртуватись і спільно з різними гілками влади всіх рівнів максимально зосередити увагу на економічній, політичній і культурній стабілізації суспільства".
З привітанням до учасників конференції звернувся голова Лисянської районної державної адміністрації В.Ф. Годований: "Шановні учасники свята! Наша зустріч проходить у дні підготовки до 185-ї річниці від дня народження нашого славного земляка, поета Тараса Григоровича Шевченка.
Історія Лисянської землі сягає у сиву давнину. Пам`ятає Лисянка славні імена Тараса Трясила, Богдана Хмельницького, Максима Залізняка, Тараса Шевченка та багатьох інших, хто своїм життям вписав немеркнучі рядки в історію рідного краю. Вони живуть у народних думах і піснях, місцевих назвах та легендах.
Чудова природа українського села над невеликою тихою річкою Тікич приваблювала людей з поетичною душею та ліричним настроєм. Давно колись у Лисянці на багатоголосих ярмарках ходили бандуристи, співаючи думи і пісні про подвиги народу, про лисянських козаків, що з покоління в покоління передавали любов до рідного краю.
В цей гарний куточок України часто навідувались художники, письменники, поети. Одні, народившись тут, відвідували батьківську оселю, інші зупинялись тут надовго і бачили вони окрім краси природи тяжке кріпацьке життя, ще інші - зупинялися лише перепочити чи пообідати. Це Денис Давидов - герой Вітчизняної війни 1812 року, російський байкар Іван Крилов, поет Тарас Шевченко, відомий український письменник Пантелеймон Куліш, етнограф і художник Софія Терещенко, художник Іван Макушенко, лікар і вчитель Йосип Димінський, вчений-математик Іван Слєщинський, заслужений діяч науки УРСР, доктор ветиринарних наук Іван Поваженко, академіки Іван Глущенко та Петро Власюк та інші.
Переживши різні епохи, переходивши з рук у руки Лисянка мужніла, загартовувалася і боролася за своє становлення. У 1920 році в Лисянці утвердилася радянська влада. Жителі взялися за ліквідацію великої розрухи.
У 1922 році в Лисянці було організоване сільськогосподарське кооперативне кредитне товариство. За короткий час силами товариства була побудована перша в Київській області сушарка фруктів. Відновили роботу підприємства: млин, олійня, топчак, кузня та інші.
З 1922 по 1927 рік у Лисянці та навколишніх селах почали з`являтися перші форми колективного господарства - товариства спільної обробки землі.
На початку 1931 року в Лисянському районі, який утворився в 1923 році, на базі селянських господарств створено 61 колгосп. Поблизу Лисянки було організовано першу МТС, у якій швидко зростав парк сільськогостодарських машин. Лисянка стала центром підготовки кадрів механізаторів, будівельників, шляховиків та інших спеціалістів для народного господарства.
Запровадження техніки та передових методів праці з року в рік давали відчутні результати. Якщо в 1932 році лисянські колгоспи збирали по 6-7 ц. з гектара пшениці, то у 1936 році - 24 ц.
Однак, мирна праця була перервана віроломним нападом фашистської Німеччини. В роки Великої Вітчизняної війни були зруйновані майже всі підприємства, МТС. Але загарбники спеціально не знищили колгоспи.З них вони вивозили до Німеччини народне багатство.
По закінченню війни в Лисянці було відбудоване народне господарство. Відкрились перспективи для дальшого розвитку його економіки та культури.
Відроджувалась і упорядковувалась Лисянка. В 1948-1950 рр. виросли нові приміщення ясел, дитсадка, поліклініки, повністю відбудували лікарню на 75 ліжок. Почала працювати, крім денної, вечірня середня школа для працюючої молоді.
Протягом 1950-1960 років у Лисянці побудовано комплекс підприємств, які обслуговують сільскогосподарське виробництво. Майже всі вони заново оснащені новим устаткуванням. Серед них - районне об`єднання "Сільгосптехніка", автопідприємство, міжколгоспбуд, молочний цех, інкубаторна станція, насінницька лабораторія, ветеринарний блок, заготівельний пункт, механізоване зерносховище.
У 1969 році повністю завершено електрифікацію Лисянки і всього району.
Нині селище міського типу налічує більше 9 тисяч жителів. На його території розташовано більше десяти господарських підприємств - колективне сільськогосподарське підприємство "Лисянське", молокозавод, хлібокомбінат, завод продтоварів, держлісгосп, підприємство ВАТ "Райагрохім", район електромереж, станція технічного обслуговування автомобілів, поліграфічне підприємство, рибомеліоративна станція.
У 1976 році поруч з Лисянкою, в селі Дашуківка, був створений комбінат бентонітових глин. Його діяльність спрямована на видобуток, виробництво та переробку бентонітового порошку та бентоглини. Продукція підприємства використовується у всіх галузях народного господарства, в т.ч. металургійній, нафтопереробній промисловості, ливарному виробництві, нафтогазодобуванні, у виробництві керамічних та фарфоро-фаянсових виробів, фармацевтиці, виноробній та харчовій промисловості. Продукція підприємства не ліцензується. Обмежень на здійснення підприємницької діяльності, імпорт та експорт немає. Ринки збуту продукції: Україна, Росія, Білорусь, Словаччина. Проектна потужність першої черги комбінату складає: бентопорошка - 220 тис. тонн, бентоглини - 190 тис. тонн. За 8 місяців 1998 р. на підприємстві виробництво бентоглини становило 10,4 тис. т., бентопорошка - 15,6 тис. т., модифікованої глини - 49,8 тис. т. Тут працює 338 осіб.
Завдяки комбінату в райцентрі було побудовано ряд житлових будинків, здійснювався благоустрій Лисянки.
Багато зроблено в селищі для поліпшення медичного обслуговування. Якщо в дореволюційний час у Лисянці медичну допомогу надавали в невеличкій амбулаторії лише два лікарі та повивальна бабка, то нині в районній лікарні на 115 ліжок, санепідемстанції налічується 60 лікарів та 300 працівників із середньою медичною освітою.
У трьох дошкільних установах виховується 395 малюків.
У Лисянці працюють дві загальноосвітні та музична школи. Середнє профтехучилище щороку готує біля трьохсот спеціалістів сільського господарства. Є спортивно-технічний клуб. До послуг жителів дитяча та районна бібліотеки, кінотеатр, будинок культури, стадіон. Працює в селищі акціонерне відділення агропромбанку "Україна", ощадний банк, готель, 12 магазинів, ресторан, їдальня.
Багата Лисянка і природою. На правому березі Тікича, якраз навпроти районної лікарні, є урочище, яке в давнину односельчани назвали "Калісбадом". Джерело, що там знаходиться, має цілющі властивості. За аналізом гідрохімічної лабораторії з Києва за лікувальними якостями вода урочища "Калісбад" рівнозначна Березовській воді. Поблизу Лисянки є ще одне цілюще джерело - Холодна криниця, якій тепер дано назву "Калиновий кущ".
Але найбільше багатство нашої славної землі - це працьовиті люди, які творять і примножують достаток, у складних умовах сьогодення вирощують і печуть хліб, навчають дітей, лікують, обробляють землю, працюють за станками, в різних галузях народного господарства.
Промисловими підприємствами району за 8 місяців 1998 року вироблено продукції в порівняльних цінах на суму 7 млн. 157 тисяч гривень. Випечено хліба та хлібобулочних виробів 681 т. Обсяг виробництва товарів народного споживання сягає більше мільйона гривень.
У нинішньому році трудівники селища виростили і зібрали зернових у середньому по району по 30,3 цт. з гектара, понад 41 цт. пшениці.
Господарствами району вироблено 1 тис. 828 т. м`яса, 7 тис. 620 т. молока, понад 1 тис. штук яєць.
Шана, честь і щира подяка людям праці, які жили і живуть на землі Тараса.
Мешканці Лисянки і сіл району свято шанують і бережуть пам`ять про тих, хто не шкодував життя заради мирного сьогодення. Їх імена викарбувані на постаментах, а документальні свідчення про їх життя та подвиги зберігаються в музеях та музейних кімнатах.
Шановні друзі! Сьогоднішня розмова в цьому залі піде про нашу історію. Історія - це мати, а ми - її діти. Тож давайте працювати так, щоб історії матері не було соромно за нас - дітей. Успіхів усім вам, здоров`я, добра і миру".
Під час роботи конференції доповіді для виступу подали: О.О. Вдовиченко, В.С. Діженко, А.Л. Дрозд, В.М. Ричка. На сторінках книги надруковані матеріали наукових досліджень учасників конференції: М.І. Бушина, Н.А. Дроботенко, М.Т. Лавреги, М.П. Лубка, П.Я. Степенькіної, В.М. Щербатюка.
Наступного дня, 5 вересня, в рамках заходів конференції відбулася презентація книги М.П. Лубка "Знаменитий і многолюдний град", в якій автор досліджує історію Лисянки.
ІІ. ДОПОВІДІ
О.О. Вдовиченко (Погибляк)
Народний краєзнавчий.
В.С. Діженко (Лисянка)
Осередок розвитку Лисянського краєзнавства
А.Л. Дрозд (Лисянка)
Важлива виховна ланка
В.М. Ричка (Київ)
У Середнім Подніпров`ї Лисянка повинна стати ще одним осереддям краєзнавчого руху
ІІІ. НАУКОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ
М.І. Бушин (Черкаси)
Історія створення музею
Н.А. Дроботенко (Київ)
Суспільно-політичне життя Лисянщини у 1990-х роках
М.Т. Лаврега (Почапинці)
Історія була його душею, Україна - любов`ю
М.П. Лубко (Полтава)
Вчитель, лікар, народознавець...
П.Я. Степенькіна (Корсунь-Шевченківський)
Лисянка у ХVІІ столітті
В.М. Щербатюк (Лисянка)
З історії села Журжинці
ІV. РІШЕННЯ КОНФЕРЕНЦІЇ
Конференція прийняла резолюцію:
1. Видати друком матеріали конференції у вигляді окремої книги тиражем не менше 100 примірників.
2. Запропонувати сесії селищної та районної ради назвати заклади району і селища, нові вулиці та переіменувати окремі старі вулиці Лисянки іменами жителів та уродженців краю, які своїм життям і діяльністю уславили Лисянщину. Відкрити меморіальні пам`ятні дошки на честь відомих діячів краю.
3. Відзначити науковців та краєзнавців, які своєю працею зробили значний внесок у розвиток краєзнавства в Лисянському районі, зберегли і примножили багатства української минувшини.
4. Сприяти працівникам Лисянського історичного райдержмузею у підготовці та виданні наступної книги з історії Лисянщини.
5. Створити районну спілку краєзнавців, визнавши її членами дослідників історії краю, які прийняли участь у конференції. Обрати Секретаріат спілки, серед членів якого провести голосування стосовно обрання голови районної спілки краєзнавців.
6. Визнати можливим і необхідним відкрити посаду молодшого наукового працівника з фондової та бібліографічної роботи у Лисянському районному історичному райдержмузеї.
7. У зв`язку з відзначенням 185-річчя з дня народження Т.Г. Шевченка, клопотати перед районною та селищною радами про благоустрій та експозиційне довершення історико-культурного комплексу "Шевченкова криниця".
8. Вшанувати діяльність доктора історичних наук, лауреата республіканської премії імені М. Коцюбинського, бувшого директора Лисянської середньої школи № 1, уродженця с. Верещаки Лисянського району І.Г. Шульги: видати з друку його рукопис "Книга пам`яті. Село Верещаки, Лисянський район, Черкаська область.", запропонувати педагогічному колективу школи села Почапинці назвати іменем видатного вченого місцеву школу.
9. Рекомендувати відділу освіти розглянути питання про рекомендацію до друку посібника для вчителів історії району "Матеріали з історії Лисянщини. Історіографія".
10. Надрукувати матеріали конференції на сторінках районної газети "Лисянщина".
11. Провести наступну науково-практичну конференцію у 2000 році. Присвятити її 520-річчю найдавнішого населеного пункту Лисянщини - села Журжинці та вступу людства у ІІІ тисячоліття. Під час заходу підсумувати результати виконання резолюції конференції 1998 р. і визначити завдання і перспективи районного краєзнавства на майбутнє.
Резолюція конференції затверджена членами Президії одноголосно.
Згідно п. 5 резолюції конференції, її учасники обрали Секретаріат Лисянської районної спілки краєзнавців: О.О. Вдовиченка, директора Погибляцького Народного музею Лисянського району, М.І. Бушина, доктора історичних наук, завідувача кафедри історії Черкаського інженерно-технологічного інституту, М.Т. Лаврегу, вчителя історії Почапинської загальноосвітньої І-ІІІ ступенів школи, М.П. Лубка, члена спілки журналістів України, заступника редактора газети "Вісті" (м. Полтава), А.Л. Дрозда, вчителя історії Лисянської загальноосвітньої І-ІІІ ступенів школи, Н.О. Гаврилюк, редактора Лисянської районної газети "Лисянщина", В.С. Діженко, директора Лисянського державного районного історичного музею, О.Д. Чупоту, члена літературно-мистецького альманаху "Кобза", В.М. Щербатюка, старшого наукового співробітника Лисянського історичного райдержмузею, аспіранта Київського університету імені Тараса Шевченка. Переважною більшістю голосів члени Секретаріату Лисянської районної спілки краєзнавців обрали головою спілки старшого наукового співробітника Лисянського історичного райдержмузею В.М. Щербатюка.
повернутися на головну сторінку
|
© Лисянська районна організація "Витоки" Всеукраїнської спілки краєзнавців, 2002-2010 © Дизайн: Олег Файда, Тед Лещак, 2002-2010 |
