=2>="center">2>
=2> НАУКОВО-ПРАКТИЧНА КОНФЕРЕНЦІЯ
"ІСТОРIЯ ЛИСЯНЩИНИ ТА РОЗВИТОК КРАЄЗНАВСТВА В КРАЇ"
(4-5 вересня 1998 р.)
ІІ. ДОПОВІДІ
О.О. Вдовиченко (Погибляк)
"#voo">Народний краєзнавчий.="#voo">Народний краєзнавчий.
В.С. Діженко (Лисянка)
"#voo">Народний краєзнавчий.="#dvs">Осередок розвитку Лисянського краєзнавства
А.Л. Дрозд (Лисянка)
"#voo">Народний краєзнавчий.="#dal">Важлива виховна ланка
В.М. Ричка (Київ)
"#voo">Народний краєзнавчий.="#rvm">У Середнім Подніпров`ї Лисянка повинна стати ще одним осереддям краєзнавчого руху A1326E "25" "16" border="0" alt="на головну сторінку">
="12" border="0">
top> ="voo">О.О. =A1326E "25" "16" border="0" alt="на головну сторінку">
="12" border="0">
top> ="voo">О.О. Вдовиченко (Погибляк)
Народний краєзнавчий.
Погибляцький краєзнавчий музей почав створюватися в 1958 році. Внаслідок проведеної організаційної, виховної та пошукової роботи серед учнів та громадськості сіл, які входили до місцевого колгоспу, було зібрано значну кількість експонатів, які стали основою музею. У зв`язку з цим, постановою Семенівської сільської ради було ухвалено відкрити Семенівський краєзнавчий музей 6 листопада 1967 року.
Музей має багату археологію. Тут широко представлені знаряддя праці первісних людей, селян Київської Русі - кремневі різці, сокири, зубила, наконечники до стріл, кераміка Трипільської культури, чавунний щит та інше.
Про побут та умови праці українського народу розповідають дерев`яні ступки, керамічний посуд, серпи, прядки, веретена, домотканий одяг, жорна та інше. Велику цікавість у відвідувачів музею викликають медалі на честь 100-річчя розгрому шведів під Полтавою, медаль за визволення Болгарії від турецького поневолення та інші.
Визначне місце в експозиції музею займає висвітлення періоду Великої Вітчизняної війни. Тут є фотознімки воїнів, які визволяли село від фашистських загарбників. Іменами А.О. Самсонова, Лошицьких, І.П. Тропотяги та інших названо кращі вулиці села.
Окремі стенди присвячені А.Н. Савельєву, А.В. Смирнову та О.Р. Кузнєцову. Ці люди носили ультиматум гітлерівцям під час Корсунь-Шевченківського оточення. У вітринах - листи парламентарів, тут же розмішені матеріали, які розповідають про воїнів-односельчан - підполковника Л.М. Дубового, старшого лейтенанта М.П. Артеменка та інших.
На окремому стенді висвітлено партизанський рух, командиром якого був полковник К.С. Легкодух, комісаром - колишній учитель Лисянської школи І.М. Сікало.
У музеї проводилися зустрічі з воїнами, які визволяли наше село, та їх рідними. Зокрема, відвідали наші краї рідні А.О. Самсонова, Тропотяги, Тонконогова та інших. Так, з батьківщини Тонконогова (Воронежська область) до нас приїжджала делегація на чолі з головою колгоспу "Заветы Ильича" М.К. Кириловим. У відповідь на їх візит наша делегація на чолі з головою колгоспу А.Ф. Джулаєм, теж побувала на батьківщині героя. Мітинги, проведені біля братських могил, хвилюючі зустрічі, ніколи не забудуться, вони назавжди залишаться в серцях людей.
Юними краєзнавцями зібрано багато матеріалів про місцевий колгосп "Перемога". Численні листи, фотознімки, вимпели та стрічки переможців соціалістичного змагання, альбоми розповідають про передовиків сільськогосподарського виробництва, кращих людей села - доярок, трактористів, шоферів. Зокрема, висвітлено роботу знатного тракториста України І.І. Федоренка. Тут же зберігаються матеріали, які розповідають про колгоспників Н.С. Дубового та Л.О. Дубову, які були учасниками першого і третього Всесоюзних з`їздів колгоспників.
Експонати музею відіграють важливу роль у вихованні підростаючого покоління. Сюди часто приходять трудівники господарства, молодь, учні села.
Роботу музею відзначено кількома республіканськими нагородами - медалями та грамотами. У 1982 році музею просвоєно звання Народного.
"center">2>
=2>="center">2>
=2>"c1998_n.html">ІІІ. НАУКОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ > > ="#top">на початок
top> ="dvs">В.С. Діженко (Лисянка)
Осередок розвитку Лисянського краєзнавства
Краєзнавство - це та золота ниточка, яка завжди проходила поруч з системою освіти, культури, допомагала виховувати у молодого покоління почуття любові до рідного краю.
Ми знаємо, що у радянські часи педагогічні колективи шкіл були силою, яка рухала краєзнавство вперед. Цьому сприяла система освіти, хоч вона і мала безліч недоліків і була пронизана ідеологією пануючої системи.
Нині краєзнавство, як і вся наша держава, переживає не кращі часи. У нинішній кризі системи освіти краєзнавство функціонує не на повну силу, а інде і зовсім його робота припинилась.
Краєзнавство в Лисянському районі не виходить за межі його загальнодержавного стану. На жаль, у школах припинили свою діяльність історичні та історико-краєзнавчі гуртки, значно знизився рівень дослідницької та пошукової роботи, занепала діяльність шкільних музеїв та музейних куточків. Розвиток краєзнавства у Лисянщині дещо підтримується завдяки сфері культури, в системі якої ще діють сільські та районний музеї. Але і вони в даний час потребують суттєвої фінансової та методичної підтримки, адже не скрізь підтримуються умови збереження музейних експонатів належним чином. Зокрема, з причини перебоїв забезпечення паливом, не підтримуються необхідні в музеях температура та вологість. Не вистачає коштів для проведення ремонту приміщень. Низка музеїв району потребують зміни експозиції. У зв`язку зі слабкою охоронною системою, або її відсутністю, в окремих музеях в останній час трапилися крадіжки експонатів. Ось уже кілька років лише ведеться розмова про приєднання районного музею до пульту охоронної системи Лисянського відділу міліції.
Дещо краща обстановка у Погибляцькому Народному краєзнавчому музеї. Це завдяки діяльності людини, яка створила цей музей і фанатично віддана музейній та краєзнавчій справі - Олександру Олександровичу Вдовиченкові. Він ось уже протягом більш, як 30 років одночасно є незмінним директором, науковцем, наглядачем, охоронцем та технічним працівником музею.
В останні роки Погибляцький Народний краєзнавчий музей відігравав роль центру музеєзнавства та краєзнавства у Лисянському районі.
18 грудня 1996 р. для відвідувачів району було відкрито двері районного історичного музею з новоствореною експозицією. Відновлений в районі музей прийняв перших відвідувачів у статусі вже державного. Хочеться висловити велику подяку за сприяння та активну роботу, спрямовану на відродження районного музею, працівникам Міністерства фінансів України, зокрема, Володимиру Макаровичу Матвійчуку, працівникам Міністерства культури та мистецтв України, завідувачу відділом культури Лисянської райдержадміністрації Василю Петровичу Костенку, колишньому представникові Президента України у Лисянському районі Борису Володимировичу Ковалю, колишньому директору музею, нині старшому науковому співробітнику, аспіранту Київського університету імені Тараса Шевченка Володимиру Михайловичу Щербатюку, працівникам Черкаського обласного краєзнавчого музею Анатолію Івановичу Кузьміну, Миколі Опанасовичу Бондаренку, Валерію Олександровичу Коротченку, Григорію Івановичу Березняку, бригадирові будівельної бригади Олексію Михайловичу Лаврезі та багатьом іншим.
За дворічну діяльність Лисянський районний історичний музей став осередком розвитку музеєзнавства та краєзнавства в Лисянському районі. За участю старшого наукового співробітника музею широко розгорнулася видавнича, дослідницька та пошукова діяльність цього закладу. Одночасно музей став єдиним у районі видавничим центром з наданим йому Книжковою Палатою України міжнародним ідентифікаційним номером. З 1996 р. під цим номером вийшло з друку шість книг. Деякі з них присвячені історії краю: це спільна книга музею і селищної ради "Крізь славу і згарища", праця українською та англійською мовами "Мальовниче містечко над Тікичем", праця "Лисянський історичний музей" (Путівник) за фінансовим сприянням першого директора музею, нині доктора історичних наук Миколи Івановича Бушина.
У співпраці з Київським Національним університетом імені Тараса Шевченка під ідентифікаційним номером нашого музею вийшла з друку книга професора згаданого вузу, доктора історичних наук Григорія Дмитровича Казьмирчука "Апостоли правди": рух декабристів в історичній літературі 1917 - першої половини 30-х років", видрукувано наукове видання для студентів історичних факультетів - спільна праця доктора історичних наук, професора Андрія Миколайовича Катренка і наукового працівника нашого музею Володимира Михайловича Щербатюка.
У 1997 р. Інститут Економіки НАН України допоміг видати друком першу книгу з історії краю "Нариси з історії Лисянщини", автор Володимир Щербатюк.
Починаючи з 1996 р. Лисянський історичний райдержмузей започаткував видавництво щорічних збірників віршів місцевих поетів. У червні 1998 р. світ побачила третя збірка. Мета цього видання відшукувати таланти в краї. Цю справу підтримали керівники підприємств і організацій Лисянки: Микола Володимирович Пузир, Тамара Лаврентівна Теліженко, Михайло Олексійович Ястремський. Хотілося б, щоб ця справа перетворилася у щорічну традицію. Тому ми закликаємо керівників установ району підтримати й надалі наше починання, адже невдовзі вже потрібно буде готувати наступне четверте видання збірки поезій.
Значний внесок у розвиток краєзнавства Лисянський історичний райдержмузей робить через дослідження архівних матеріалів і публікацію вже опрацьованих на їх основі досліджень на сторінках районної преси, у газеті "Шевченків край" (м. Звенигородка), обласній пресі. Тільки в 1997 р. газета "Лисянщина" опублікувала 13 наукових досліджень працівників музею. Гадаю, що ще більше їх буде в 1998 р.
У своїх наукових дослідженнях ми не обмежуємось лише історією Лисянщини. Дослідження торкаються також різних регіонів України. Таким чином у нас вже накопичилась певна база даних наукового матеріалу. Це дозволило нам своїми публікаціями вийти за межі області. В липні 1998 р. ми уклали домовленість про співпрацю з районною газетою "Радянське життя" Варвинського району Чернігівської області і вже 16 серпня читачі Варвинщини мали нагоду читати матеріал "Варвинська ікона".
Готуємо до друку науково-допоміжне видання для вчителів історії району "Матеріали з історії Лисянщини. Історіографія", упорядником якого є науковець музею В.М. Щербатюк. Одночасно, на основі матеріалів кількох архівів міст Києва та Черкас, підготовлений значний матеріал з історії Лисянського району. З цього матеріалу ми формуємо книгу, яка об`ємом сягатиме більше 250 сторінок і вміщуватиме ще невідомий матеріал з історії Лисянщини. Дирекція музею, відділ культури райдержадміністрації просять керівництво району і селища допомогти у виданні даної книги. Вона відіграватиме роль грунтовного посібника та підручника з історії Лисянщини для вчителів історії, етнографів, народознавців, фольклористів, краєзнавців.
Але, на превеликий жаль, не все ще виходить так, як би того хотілося. Зокрема, ось уже кілька років намагаємось закінчити ремонт добудованого приміщення музею, де плануємо організувати виставковий зал, тематику якого будемо періодично міняти. Наявність такого залу збереже існуючі в музеї картини, які нині знаходяться в фондах.
Тепер стосовно фондів музею. Робота з фондами в даний момент зосередилась лише на збереженні існуючих експонатів. Але слід визнати, що вона є недостатньою: відсутні шафи для збереження експонатів, не сформовані каталоги з описом кожного експоната та ін. У зв`язку з широкою видавничою діяльністю музею, виникла потреба в активізації бібліографічної роботи закладу. Тому ми пропонуємо ввести у штат музею посаду молодшого наукового працівника з фондової та бібліографічної роботи і просимо керівництво району вишукати кошти для оплати хоч половини ставки цієї посади.
Нині музей має ІV категорію. Ми намагаємось ліквідувати існуючі негаразди в нашій роботі, значно збільшити кількість експонатів, налаштувати різні сторони діяльності музею і з часом вирости до державного музею ІІІ категорії. Не всі районні центри Черкаської області мають такий музей, як у Лисянці, а в результаті отримання вищої категорії ми тільки звеличемо славу району.
Шановні учасники конференції, гості, присутні. Сьогодні в рік 405-річчя Лисянщини з часу першої згадки, історичному музею в Лисянці виповнюється 30 років. Він пройшов шлях від музейної кімнати до районного, а потім у 1992 р. отримав статус державного. Від усієї душі ще раз вітаємо з цим святом керівників цього закладу різних років та нинішніх співробітників, вас, шановні присутні, і заявляємо, що зробимо все від нас можливе, щоб наша діяльність всебічно сприяла піднесенню авторитету Лисянки і краю на користь нашої незалежної України. Дякую всім за увагу.
"center">2>
=2>="center">2>
=2>"c1998_n.html">ІІІ. НАУКОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ > > ="#top">на початок
top> ="dal">А.Л. Дрозд (Лисянка)
Важлива виховна ланка
Сьогодні у нас в Лисянці велике свято. І не тільки тому, що зібралися ті, хто любить свій рідний край, а тому, що тут зібралися люди, які вірять по-справжньому у відродження нашої України, у світле майбутнє нашої Батьківщини. Такого вагомого зібрання на рівні науково-практичної конференції за участю відомих усій країні людей не було у нас на Лисянщині. Я радий, що якраз на нашій славній історичними традиціями і минулим Лисянській землі відроджується дух дослідництва минулого, віри у майбутнє. Від імені своїх колег, вчителів району, дозвольте подякувати організаторам конференції за плідну роботу, за те, що сьогодні конференція стає новою віхою у відродженні краєзнавства на Лисянщині. Від себе особисто хочу висловити щиру вдячність Володимиру Михайловичу Щербатюку за його велику роботу по відновленню діяльності нашого районного історичного музею, за його велику любов до рідного краю і натхненне прагнення досліджувати його історію.
У своєму короткому виступі хотів би поділитися своїми думками з приводу розвитку краєзнавства в нашому краї, його ролі у виховній роботі з школярами. Не буду оригінальним і повторю те, про що сьогодні говорять всі: ми, наша держава, переживаємо важкі часи. Не буду говорити про причини та й не для цього ми сьогодні зібрались, але обійти окремі з них ми сьогодні просто не зможемо. Загальна ейфорія перших місяців незалежності, на мою думку , привела до того, що будівничі нашої нової України вирішили все дуже просто: все старе нам не потрібне, будемо будувати нове на новій основі. Але, як нам тепер усім зрозуміло, не все те, що було старим, було непотрібним. Візьмемо хоча б систему виховної роботи, яка мала, звичайно, в радянські часи й свої позитивні сторони. Система зруйнована і стало очевидним, що КВН, "брей-ринги", і "поля чудес" не замінять головного, що було у виховній роботі в радянській школі, - роботи на кінцевий результат. Сьогодні ми прагнемо виховати майбутніх будівників незалежної України і тому мусимо зберегти все те краще, що було в арсеналі виховної роботи в школі, незважаючи навіть на директивні вказівки нашого Міністерства та місцевих органів освіти. В минулому навчальному році, в пошуках зниження бюджетних витрат на освіту, були скорочені навчальні програми з багатьох предметів, ліквідовані факультативи, фактично відмінено шкільний компонент. В середині навчального року припинилась гурткова робота з причини повної відсутності її фінансування. Якщо бюрократи сфери освіти думають, що таким чином вони успішно реформують саму освіту, то вони глибоко помиляються. Найнегативніший наслідок цього реформування - це те, що тисячі вчителів стали безробітними, а ті, хто сьогодні залишився, починать по-іншому думати про своє майбутнє. Принижений по рівню заробітної плати до рівня технічного працівника радянських часів, морально спустошений регулярними невиплатами заробітку сучасний український вчитель перестає бути вчителем у найкращому розумінні цього слова. В нашому районі більшість вчителів не має 18-годинного тижневого навантаження, працюють за 80-100 і навіть 50 гривень за місяць. Таке ставлення до освіти і освітян з боку нашої держави негативно вплинуло на морально-психологічний стан учителя, вчителя-вихователя. З цих причин у багатьох із нас зникає дух ентузіазму, творчості, пошуку, без чого немислима професія вчителя.
Для чого я все це говорю? Не тому, звичайно, що присутні в залі не знають проблем сьогоднішнього вчителя, стану освіти в Україні. А в першу чергу тому, що всі проблеми тісно пов`язані з темою сьогоднішньої конференції. Ми всі були свідками, коли краєзнавство в нашому краї було в непоганому стані. Краєзнавчою роботою займалися десятки жителів району, сотні школярів. Головну роль у цій роботі відігравали вчителі шкіл. У Лисянському районі не було школи, де не діяли б історико-краєзнавчі гуртки. В більшості шкіл діяли свої музейні кімнати, велася пошукова робота. Виховний аспект цієї роботи для підростаючого покоління був значний. Був зібраний і систематизований багатий історико-краєзнавчий матеріал по району. Що ж ми маємо сьогодні? З прикрістю доводиться констатувати той факт, що в краєзнавчій роботі ми втратили багато. Особливо багато було втарачено в краєзнавчій роботі шкіл. Якщо ми зібралися сьогодні і говоримо про перспективи розвитку краєзнавства в нашому краї, про його вплив, на виховання підростаючого покоління, то ми повинні подбати, в першу чергу, про відновлення кращих традицій і потенціалу краєзнавчої роботи в районі.
Сьогодні ми бачимо, що робота з розвитку краєзнавства в районі, в основному, зосередилася навколо районного історичного музею, який активно веде пошуково-дослідницьку роботу і вже після свого відкриття в грудні 1996 р. видав з друку близько десяти різноманітних книг з історії краю та окремих тем історії України. Активно веде свою пошукову і виховну роботу й інший музей району - Погибляцький Народний, де ось уже більше 30 років його очолює талановита людина, патріот своєї справи Олександр Олександрович Вдовиченко.
На мою думку, було б не погано консолідувати сили краєзнавців, утворивши, можливо, районну організацію або спілку. Гадаю, що таке рішення в час державотворчого процесу допомогло б педагогам району у виховній роботі, об`єднало б тих, у кого ще жевріє ентузіазм творчості по відродженню і піднесенню краєзнавства, допомогло б школам району відродити історико-краєзнавчі гуртки, відновити пошукову роботу, можливо, змусмло б повернутися обличчям до діяльності освітян керівництво хоч не країни, то принаймі області і нашого району.
Забуваємо ми і про екскурсії по рідній Лисянщині. Скільки було галасу і метушні навколо питання про залучення Лисянки до туристичного маршруту по Шевченківських місцях, а нічого конкретного не зроблено, витрачено лише державні кошти на бездарну в архітектурно-мистецькому розумінні реконструкцію комплексу "Шевченкова криниця". Місцева влада так і не домоглася залучення Лисянки до туристичного маршруту по Шевченківським місцям.
Любити свій край - значить любити Батьківщину. Цю банальну істину ми поступово забуваємо. І в цьому нам допомагає офіційна влада, яка на словах прагне зміцнити устої нашої незалежної держави. Яке просте слово "Батьківщина", а який величезний зміст у ньому! Як мало воно повторюється сьогодні у наших шкільних підручниках, рідко його зустрінеш у шкільних кабінетах та коридорах. А якраз зі слів "Батьківщина", "батьківщина", "рідний край" повинне починатися національно-патріотичне виховання нашого народу. Вищі інститути державної влади ніяк не можуть завершити формування і узаконення символів Української держави (слова державного гімну, великий герб), а на місцях не завжди побачиш і існуючу державну символіку.
Сьогодні жителі Черкащини і ми, жителі Лисянського району, покладаємо великі надії на нових керівників обласної і районної державних адміністрацій, які повинні внести свіжий імпульс у відродження Черкащини, її славної історії. Ми чекаємо не просто слів та обіцянок, а конкретної справи, допомоги, підтримки тим людям, які займаються краєзнавчою роботою та й не тільки нею. Сподіваюся, що за підтримки з боку районної державної адміністрації всі ініціативи, висловлені на даній конференції та резолюція, яку ми приймемо, не залишаться написом на папері, а переростуть у конкретні справи. Бажаю всім присутнім у цьому успіхів. Дякую за увагу.
"center">2>
=2>="center">2>
=2>"c1998_n.html">ІІІ. НАУКОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ > > ="#top">на початок
top> ="rvm">В.М. Ричка (Київ)
У Середнім Подніпров`ї Лисянка повинна стати ще одним осереддям краєзнавчого руху
Шановні учасники конференції, всі присутні! Я з великим задоволенням передаю вам добрі слова привітання головного редактора нашого часопису, директора Інституту історії, віце-прем`єра України В.А. Смолія. Ми не випадково кілька років тому відкрили у місті Черкаси центр дослідження історії Середнього Подніпров`я і не випадково він мене просив приїхати на цю конференцію і розповісти про цей стан, почути від вас ваші побажання. А цей стан не дуже добрий, як ви, мабуть, знаєте. На це є певні причини: це, перш за все, економічні та фінансові. Зараз Інститутом історії України видруковано книгу в двох томах, яка називається "Історія України: нове бачення", але вона нас не задовольняє. Стан і хід написання фундаментальних величезних праць очевидно за своєю методою не зовсім правильний. Коли ми проектуємо на етнічну карту України і загальні процеси, це призводить до вихолощення історії, до історії не наповненої діяннями окремих людей і окремих регіонів. І от саме тому зусиллями нашого Інституту, як я вже говорив, у Черкасах був створений центр дослідження історії Середнього Подніпров`я, розгортається ціла мережа подібних науково-дослідних закладів по всій Україні. Мова йде про те, що нову, майбутню, велику історію України писатимуть із середини країни, тобто, відштовхуючись від конкретних історичних областей. Відтак, такою величезною, важливою в історичному відношенні є Дніпровське Правобережжя. Не випадково стародавній літописець на початку ХІ ст. почав свою славнозвісну працю, яка називається "Повість временних літ" з опису шляху по Дніпру. Для нього Дніпро - це ланка, яка сполучає північ і південь, яка об`єднувала українські етнічні землі. Не випадково літописець - людина, безперечно, християнин і освячує Дніпро стопами Андрія Первозванного, одного із апостолів Ісуса Христа, який відвідав Дніпровське Правобережжя і пророкував тут велике майбутнє стольному граду Руси-України - Київ. Пригадуєте, у праці Т.Г. Шевченка "Прогулка с удовольствием и не без морали" є такі рядки: "исключительно важную роль в истории Малоросии играет местечко Лысянка". До цих слів, гадаю, треба прислухатися дуже уважно, адже Шевченко є "первим", за висловом Куліша, істориком України. Він є першою особистістю в історії України, яка без перебільшення сформулювала українську ідею. Він скоригував своїм життям і своєю творчістю цей міф вільної України. І саме через Лисянку він подивився широко, об`ємно і повно на всю історію України. Він сказав: "Подивіться на правий берег Дніпра, де збереглися козацькі кургани, подивіться на лівий берег, подивіться на Придністров`я, де заховалися залишки оборонних споруд. Про що це свідчить допитливому сучаснику?", - питає Шевченко. І дає тут же відповідь: "А свідчить це про те, що Придністров`я було охоронцем, а могили свідчать про славу України". І в цих могилах, як говорить він вже в своїй поезії, спочиває воля України. Подивіться на його творчість, адже ці могили проходять у творчості наскрізною ниткою і козаки для нього є, тим, що називається в українській термінології "заложними мерцями" і, більш того, за Україну, за її майбутнє Шевченко готовий вручити і своє життя, перетворити в таке ж заложне. І очевидно прийшов час, зовсім по-іншому подивитись на творчість Шевченка, переглянути його історіософію, його творчість. На мій погляд, на моє глибоке переконання саме там закладений ключ до розуміння історії, духовного материка всієї України. Також ставлення до Шевченка не повинно бути таким, як ставлення до ікони. Очевидно, потрібно шукати різні способи і знаходити відповіді на нагальні питання нашого сьогодення.
Давайте знову повернемося в ті далекі часи до Дніпровського Правобережжя. Я хотів би сказати про те, що, очевидно, значення Дніпра в нашій історії недостатньо вивчене. Дніпро був не тільки віссю, яка об`єднувала правобережні і лівобережні українські етнічні землі, був не лише тією магістраллю, яка в`язала Україну із античною Елладою, містами античного Причорномор`я: Ольвією, Херсонесом, Пантікапеєм. Дніпро ще зіграв, якщо так можна сказати, й свою негативну роль в історії України, поділивши її на дві частини: Україну Правобережну та Україну Лівобережну, про що я говорив раніше, згадуючи творчість Тараса Шевченка. Тут доречно буде згадати ранню творчість Тичини, коли молодий поет, розмірковуючи над історичною долею України, говорить про гнилий дух, який висить над Україною і який, за його словами, плюнув у Дніпро і розділив країну на дві частини. Так отже, питання про поділ України на захід та схід, яке так зараз жваво дебатується у популярній історичній літературі, вперше таки поставив Шевченко, і осягнуто воно на рівні якомусь поетичному, історіософському тілі. Треба сказати, що на це були причини: перший поділ України на Правобережну і Лівобережну був започаткований ще Ярославом Мудрим у 1024 році і пам`ять про це була жива завжди. Наприкінці ХІІ ст. нащадки Ярослава, говорили: "А от пригадуєте, як дід наш, прадід поділив між нами землю Руську". Знову-таки і в часи литовського панування і в пізні часи, особливо козацькі, цей поділ був відчутний. І, можливо, саме в тому причина тієї неузгодженості, тієї ситуації яку ми маємо тепер в Україні.
Українська ідея, яка продукується нині повинна працювати на те, щоб об`єднати правий берег з лівим берегом. Я переконаний, що в цьому велика роль випадає краєзнавцям, краєзнавчим осередкам, які попри всілякі тяжкі економічні труднощі постійно живуть і створюють свою продукцію. Зверніть увагу лише на діяльність Лисянського історичного райдержмузею: як багато було видано краєзнавчих матеріалів за останній час. Зверніть увагу на діяльність Черкаського обласного краєзнавчого музею. В Черкасах постійно до останнього часу ми проводили всеукраїнські конференції, присвячені українській козацькій державі. Саме тут, у Середнім Подніпров`ї Лисянка повинна стати і, переконаний, стане ще одним осереддям такого краєзнавчого руху. Переконаний також в тому, що історія України складається з кожного з нас, з кожного населеного пункту: села, містечка, міста. І, якщо не буде осягнута історія цих міст, цих сіл, людей, які працювали, які живуть нині поряд з нами, історія не буде об`єктивною, не буде повною. Кажуть, що немає історичної правди, немає справжньої об`єктивної історії в Україні. Її ніколи не буде, якщо ми не зрозуміємо, що історія повинна йти через наші серця і душі, через кожне місто, село, яких так багато в Україні. І тоді, переконаний, ми зрозуміємо і осягнемо історію з її регіональними відмінностями, спільними закономірностями. І лише тоді ми зрозуміємо і дамо нарешті відповідь на поставлене Т.Г. Шевченком питання: "Хто ми? Чиїх дітей онуки?", і перестанемо у слід за Шевченком вірити, скажімо, німцям або американцям, які для нас пишуть нашу історію. Мене завжди дивувало, що великою популярністю у нас користується книга з історії України Ореста Субтельного, професора Йоркського університету з Торонто. Ця книга написана для пересічного канадсько-американського читача і вона дає йому якусь уяву про Україну. Але саме нам потрібно дати відповідь на багато питань нашої історії. А повну відповідь ми зможемо дати, повторюю знову-таки, через краєзнавчу роботу.
У нас в країні діє українська спілка краєзнавців, яку очолює академік Тронько, і я думаю, що в Лисянці буде створений районний осередок цієї спілки і вона буде повноправним учасником усіх акцій, заходів, які проводить це поважне товариство.
У мене дуже мало часу. Хочеться торкнутися багатьох питань: про походження Русі і про Дніпро, про південну Київщину. Все ж таки, справді тут закінчувалися кордони Київської Русі, тут любили полювати князі, а про це є згадки в літописах, зокрема, саме тут під Лисянкою Мономах мав величезний двобій із хижим звіром, про що згадується в давніх джерелах. Можна багато говорити про половців, про татар і про мужніх людей, які споконвіку жили тут і творили нашу історію. Я переконаний, що саме тут у Середньому Подніпров`ї генетичний код українського народу, розшифрувати який ми повинні всі разом з вами. Дякую за увагу. На ваші запитання я дам з задоволенням відповіді.
"center">2>
=2>="center">2>
=2>"c1998_n.html">ІІІ. НАУКОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ > > ="#top">на початок
2>
=2>
"c1998_n.html">ІІІ. НАУКОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ > > ="c1998_n.html">ІІІ. НАУКОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ > > >
"center">2>
=2>="left">"#voo">Народний краєзнавчий.="hisvyt.html">
="12" border="0">
="12" border="0">
"c1998_n.html">ІІІ. НАУКОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ > > ="hiskonf.html#1998">НА СТОРІНКУ КОНФЕРЕНЦІЇ A1326E width="100%">=A1326E "25" "16" border="0" alt="на головну сторінку">
="12" border="0">
"center">2>
=2>="center">2>
=2> "c1998_n.html">ІІІ. НАУКОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ > > ="main.html" target="_parent">
="12" border="0">
="16" border="0" alt="на головну сторінку">
"c1998_n.html">ІІІ. НАУКОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ > > ="main.html" target="_parent">повернутися на головну сторінку A1326E width="100%">=A1326E "25" "16" border="0" alt="на головну сторінку">
="12" border="0">
"100%" border="0" cellspacing=2 cellpadding="2">
="12" border="0">
2>
=2> © Лисянська районна організація "Витоки" Всеукраїнської спілки краєзнавців, 2002-2006
© Дизайн: Олег Файда, Тед Лещак, 2002-2006
