І етап. Друга пол. ХІХ - першa пол. ХХ ст.
Історію краю, побут і культуру місцевого населення вивчали і висвітлювали відомі діячі України: Т. Шевченко, П. Куліш, Й. Димінський, І. Крип`якевич, В. Максимович, С. Терещенко, А. Кримський, польські історики, зокрема, О. Яблоновський та ін. Минуле Лисянщини висвітлювалось як в аспекті окремої історико-територіальної одиниці, так і в аспекті складової частини Звенигородського повіту Київської губернії. Певну вагу в дослідженні минувшини краю в другій половині 1930-х рр. відіграв Уманський краєзнавчий музей, який у 1936 р. був реорганізований у міжрайонний музей. Одним із його першочергових завдань було розгортання масової краєзнавчої роботи на Лисянщині. В такий спосіб держава почала брати під свій контроль дослідження історії Лисянського краю, надавши йому ідеології комуністичного спрямування.
ІІ етап. 1950-і - середина 1960-х рр.
Дослідження Лисянщини проводять окремі науковці, значна частина праць яких ще й до цього часу не надруковані і зберігаються у вигляді рукописів, інша частина, яка здебільшого реалістично відображала історію краю, зазнала критики з боку комуністичної партії і була звинувачена у прихильності до буржуазного націоналізму. В цей період визначною є постать директора Лисянської школи № 1, майбутнього доктора історичних наук І.Г. Шульги. Зокрема, чекає виходу в світ його рукопис "Село Верещаки. Лисянський район. Черкаська область".
ІІІ етап. Друга пол. 1960-х рр. - 1991 р.
Ділиться на два періоди: перший - з другої пол. 1960-х рр. - до к. 1970-х рр., другий охоплює 1980-1991 рр. Характерною особливістю першого періоду було те, що на Лисянщині започатковувалася і діяла мережа музейних закладів у вигляді музейних кімнат, сільських та шкільних музеїв, працівники яких здійснювали пошукову роботу, досліджували події з історії краю. Одним із перших - Погибляцький краєзнавчий музей, який пізніше отримав статус Народного, та Лисянський історико-краєзнавчий музей, що у другій половині 1970-х рр. набув статусу районного. Виникли музеї у селах Хижинці, Журжинці, Виноград та ін. Розвитку музеєзнавства на Лисянщині в той час значну увагу приділили О. Вдовиченко, М. Бушин, С. Сазанівський, І. Сікало, А. Цокало, М. Лубко та ін. Характерна особливість 2-го періоду: діяльність музеїв у дослідженні історії Лисянщини зменшується, а окремі з них приходять в повний упадок. Зокрема, це стосується Лисянського районного історико-краєзнавчого музею: у кінці 1980-х рр. пошукова робота та наукові дослідження зупинились, експозиція застаріла, а приміщення музею, збудоване ще в 1959 р., швидкими темпами руйнувалось. Дещо в кращому стані перебував Погибляцький Народний краєзнавчий музей завдяки діяльності його директора О. Вдовиченка та більшої уваги, яку зосереджувало на цей заклад у попередні роки керівництво району. З кінця 1970-х початку 1980-х рр. активність у розвитку краєзнавства Лисянщини перебирають на себе школи району. Масово створюються шкільні пошукові загони та музеї бойової і трудової слави. Проте, керівна роль у цьому процесі комуністичної партії була відчутна значною мірою, про що свідчать багаточисельні броршури і книги з методичними порадами щодо вичення історії регіонів, створення експозицій музеїв та ін., а також наявність значної кількості Ленінських кімнат. На Лисянщині останні були створені у селах Чаплинка, Дашуківка, Почапинці, Ріпки, Смільчинці, Будище, Бужанка, Яблунівка, Боярка та ін. У цей період значну роль у розвитку краєзнавства у районі відіграв, створений наприкінці 1970-х рр. пошуковий загін "Скарбниця" Почапинської середньої школи під керівництвом учителя історії М. Лавреги.
ІV етап. Почався з 1992 р.
З ініціативи управління культури Черкаської обласної державної адміністрації було видане 1 вересня 1992 р. розпорядженням № 224 Представника Президента України у Лисянському районі за підписом Б. Коваля про надання Лисянському районному історико-краєзнавчому музею статусу державного. Лисянський районний музей з історико-краєзнавчого реорганізувався в історичний. Такий хід справ дав змогу з січня 1993 р. активізувати наукову діяльність музею: у районній газеті регулярно публікувалися краєзнавчі дослідження, а в 1996 р. на її сторінках була заснована рубрика "Державний музей інформує", цього ж року вийшло друком спільне наукове дослідження за участю д.і.н. проф. А.М. Катренка Національного університету ім. Т. Шевченка і працівників Лисянського державного районного історичного музею для студентів історичних факультетів, музей за підтримки селищного голови М. Пузиря, директора Лисянського заводу продтоварів М. Ястремського, директора піонертабору "Пролісок" Т. Теліженко, почав випускати періодичні збірки віршів поетів Лисянщини (1996, 1997, 1998 рр.). У 1997 р. вийшли з друку брошура В. Щербатюка та Л. Щербатюк "Мальовниче містечко над Тікичем" (укр. та англ. мовами), книга В. Щербатюка "Нариси з історії Лисянщини", путівник по музею, присвячений 30-річчю заснування музею в Лисянці та 60-річчю з дня народження його першого директора М. Бушина. У 1998 р. вийшло з друку науково-довідкове видання для учителів Лисянського району "Матеріали з історії Лисянщини. Історіографія". В цьому ж році спільно із селищною Радою працівники музею видали друком книгу з історії Лисянки "Крізь славу і згарища", присвятивши її 405-й річниці з часу першої згадки про містечко, а в 1999 р. колектив музею видав книгу "Лисянка. Минуле і сучасність". Таким чином, ініціатива досліджень історії Лисянщини зосередилась у Лисянському районному музеї. Разом з тим Лисянському історичному райдержмузею Книжковою Палатою України присвоєно ідентифікаційний номер - на Лисянщині почав діяти видавничий центр, продукція якого заноситься до міжнародного каталогу в м. Берлін. З 1993 по 1995 рр. у Почапинській середній школі за сприяння учителя історії М. Лавреги та директора школи Т. Парасенко діяла тимчасова музейна виставка. У липні-серпні 1996 р. за підтримки міністерств фінансів, культури, селищної ради за участю працівників Черкаського обласного краєзнавчого музею була створена нова експозиція. 18 грудня 1996 р. відроджений музей у Лисянці відкрив свої двері для відвідувачів.
Наступними якісним подіями у розвитку краєзнавства стали видання з друку книг М. Лубка "Знаменитий і многолюдний град" (1998 р.) і В. Щербатюка "Історія регіонів України: Лисянщина" (2002 р.) та створення у липні 1999 р. Лисянської районної спілки краєзнавців "Витоки". На сторінках районної преси у 2000 р. була заснована одноіменна сторінка краєзнавців. Активний розвиток краєзнавства у Лисянському районі в цей період стверджується заснуванням і виходом з друку періодичного громадсько-політичного, науково-популярного журналу "Добридень", засновниками якого виступили Лисянська селищна рада та Лисянська районна організація "Витоки" Національної спілки краєзнавців України. Значну участь у діяльності районної організації беруть: д.і.н. М.І. Бушин, д.і.н. О.І. Гуржій, к.і.н. Т.В. Чухліб, к.і.н., доцент НАВСУ В.М. Щербатюк, начальник відділу культури райдержадміністрації В.П. Костенко, аспіранти Національного університету ім. Т. Шевченка О.В. Беззубець та О.М. Березовський, директор Боярської с.ш. М.П. Демчук, директор Погибляцького Народного краєзнавчого музею О.О. Вдовиченко, член спілки журналістів М.П. Лубко, директор Лисянського історичного райдержмузею В.С. Діженко, краєзнавці, М.В. Пузир, Р.В. Павленко, В.В. Сабадин, М.О. Котенко, А.М. Бабенко та ін. 23 січня 2001 р. Президент України видав Указ "Про заходи щодо підтримки краєзнавчого руху в Україні", а Черкаська обласна адміністрація у своєму листі № 109/01-39 від 20 лютого пропонує районним органам влади надати практичну підтримку краєзнавцям у реалізації краєзнавчих планів.
повернутися на головну сторінку
|
© Лисянська районна організація "Витоки" Національної спілки краєзнавців України, 2002-2010 © Дизайн: Олег Файда, Тед Лещак, 2002-2010 |
